Незалежнасць - гэта... Незалежність - це...
Маніфест білоруських патріотів (оригінал У.Арлова + переклад О. Ірванця)
Уладзімер Арлоу
Незалежнасьць – гэта...
Незалежнасьць – гэта калі ты зьявісься на сьвет у радзільні, дзе няма сама стэрыльных на зямлі прусакоў, затое ёсьць аднаразовыя шпрыцы й пялюшкі.
Незалежнасьць – гэта калі твой бацька пойдзе ў ЗАГС, каб атрымаць дакумент, што ты сапраўды нарадзіўся і што цябе назвалі ў гонар дзеда Рыгорам, і кабета, якая сядзіць там, спакойна выпіша яму гэты дакумент, а ня выцягне са стала «Справочник личных имён народов СССР» і ня будзе, размахваючы ім, гістэрычна тлумачыць твайму бацьку, што ён можа без праблем назваць сына Файзулой ці нават Мамаем, а вось Рыгорам – ня можа, бо такога імя проста не існуе ў прыродзе (а существует нормальное человеческое имя Григорий).
Незалежнасьць – гэта калі ты пойдзеш у школу і цябе будуць вучыць на тваёй мове (а дзяўчынку Гражынку, якая падабалася табе ў дзіцячым садзе, – на яе мове, а твайго суседа хлопчыка Мішу, тату якога завуць Ісакам, – на ягонай, а другога твайго суседа хлопчыка Алёшу, бацькі якога прыехалі сюды, бо ў іхнім горадзе на Волзе, каб купіць малому малака, трэба займаць чаргу а пятай гадзіне раніцы, – на ягонай). Цябе будуць вучыць на тваёй мове, і дзеля гэтага тваім тату й маме ня трэба будзе ўсё лета зьбіраць па кватэрах заявы бацькоў, якія не тое каб не хацелі вучыць сваіх дзетак так, як твае тата й мама, а проста ніколі пра гэта ня думалі, бо вырасьлі пры інтэрнацыяналізьме. І гэтыя заявы не трэба будзе губляць тры разы дырэктару й два – сакратарцы, і першы верасьнёвы дзень ты не пачуеш на ўрачыстай лінейцы, што «год от года хорошеет материально-техническая база нашей школы», а прыйшоўшы ў сваю клясу не даведаесься, што дзякуючы няўхільнаму клопату партыі й ураду, у вас на ўсю клясу толькі адзін лемантар і дзьве «матэматыкі» на роднай мове.
Незалежнасьць – гэта калі твая дружына ня будзе змагацца за права насіць імя Паўліка Марозава ці Аляксандра Мясьнікова, бо ўсе вы цудоўна ведаеце, як любіў свайго татку Паўлік і як любіў беларусаў Мясьнікоў. Незалежнасьць – гэта калі ты будзеш студэнтам і на лекцыі па вышэйшай матэматыцы твой смуглявы раўналетак з Мадагаскару, які вучыцца за грошы сваёй, а не тваёй краіны, нахінецца да цябе і запытае, што значыць слова «імавернасьць», і ты па-французку растлумачыш яму.
Незалежнасьць – гэта калі ты будзеш служыць у войску не далей за памежны горад ці вёску твае зямлі, затое табе ніколі не загадаюць фарбаваць траву і прыбіраць тэрыторыю «вот от сюда и до обеда». У нядзелю ты зможаш прыехаць да бацькоў ці да свае дзяўчыны, затое ніхто не назаве цябе «бульбашом», а твайго сябра – «черножопым» за тое, што вы думаеце й гаворыце ў сьне па-свойму, і выдатнікі баявой і палітычнай падрыхтоўкі ня будуць у працэсе гэтай падрыхтоўкі рабіць табе «велосипед», і табе ніколі не загадаюць гастрыць сапёрную рыдлёўку, каб акапацца ў Баку ці ў Тбілісі.
Незалежнасьць – гэта калі твая дзяўчына кажа, што хоча на выходныя ў Вену, і ты з чыстым сумленьнем абяцаеш ёй, што ў суботу вы вып'яце кавы насупраць палацу Шонбрун, і ведаеш, што перад вашай вандроўкаю ніхто не будзе высьвятляць у цябе, ці быў ты ў дзяцінстве жыдом, а таксама, ці быў ты раней за мяжою і калі вярнуўся адтуль, дык зь якой мэтаю. Незалежнасьць – гэта калі на Дзяды, у Дзень памяці продкаў, ты ідзеш на могілкі й ведаеш, што паставіш сьвечку й пакладзеш кветкі, а ня станеш удзельнікам выпрабаваньня балёнчыкаў з нэрвова-паралітычным газам ці новае мадэлі гумовага дручка.
Незалежнасьць – гэта калі твой сын прынёс са школы пяцёрку па гісторыі і ты хваліш яго за гэтую пяцёрку, бо ведаеш, што ён атрымаў яе не па тым прадмеце, дзе вучаць пра Лядовае пабоішча і перамогу калектывізацыі, а па тым, дзе вучаць пра Грунвальдзкую бітву, якая ўратавала твой народ ад сьмерці, і кажуць праўду пра тую ўладу, што растраляла твойго дзеда й задушыла голадам тваю бабулю. Незалежнасьць – гэта калі да цябе завітае сьпявак зь Ню-Ёрку, і ты вып'еш зь ім добрую чарку вішнёўкі, і пасьля ветлівыя дзяцькі ў цывільным не запрапануюць табе падрабязна напісаць, дзе й што вы пілі й каго пры гэтым лаялі.
Незалежнасьць – гэта калі ты пазбаўлены магчымасьці пачуць, як твой прэзыдэнт вучыць з экрану суайчыньнікаў: «Хто как хаціт, той так і гаварыт», бо твой прэзыдэнт – чалавек пісьменны і хоць адну мову ўсё ж ведае.
Незалежнасьць – гэта калі з тэлеперадач і газэт раптам зьнікаюць лісты нястомна-таямнічых вэтэранаў і вусьцішныя паведамленьні пра нацыяналістаў і экстрэмістаў з народных франтоў, якія нават ў начы ня сьпяць, а распальваюць паміж табой, Алёшам і Мішам, тату якога звалі Ісакам, а таксама Гражынаю, якая даўно ўжо твая жонка, міжнацыянальную варожасьць, каб учыніць сярод вас крывавую разьню й пусьціць пад адхон цягнік перабудовы.
Незалежнасьць – гэта калі ніхто ня страшыць цябе, што твой народ ня зможа выжыць без вялікага старэйшага брата, бо ня мае сваіх баксітаў ці алмазаў, і ты разумееш, што зусім дарэмна шкадаваў гарапашных галяндцаў ці бэльгійцаў, якія ня маюць ні баксітаў, ні алмазаў, ні нават старэйшага брата.
Незалежнасьць – гэта калі велізарныя фуры з надпісам «Центровывоз» (ці бачыў ты хоць раз такія фуры з надпісам «Центроввоз»?) падрулююць не да чужых, а да нашых крамаў. Незалежнасьць – гэта калі раптам высьветліцца, што разумныя людзі ёсьць і ў нас, і калі – крый Божа! – выбухне завод ці прычыніцца якое іншае ліха, ня трэба будзе чакаць, пакуль прыедзе камісія з маскоўскіх разумнікаў.
Незалежнасьць – гэта калі на Божай пасьцелі ведаеш, што пасьля таго, як ты памяняеш гэты сьвет на лепшы, на месцы царквы ці касьцёла, дзе цябе хрысьцілі і дзе ты вянчаўся, не выкапаюць сажалку з брудным лебедзем і не пабудуюць басэйн імя XXVIII зьезду КПСС, а могілкі, дзе будуць спачываць твае косьці, не зьнясуць і не ператвораць у закіданы пустымі пляшкамі парк культуры й адпачынку імя таварыша Гарбачова або імя таварыша Лігачова.
Незалежнасьць – гэта...
Незалежнасьць – гэта калі ад нараджэньня да скону пачуваесься сваім чалавекам на сваёй зямлі.
Я веру, што калі-небудзь так будзе.
Бо іначай проста ня варта жыць.
Люты, 1990 г.
Олександр Ірванець та Уладзімер Арлоу, творчий вечір у книгані "Є"
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – ЦЕ…
Незалежність – це коли ти з’являєшся на світ у пологовому будинку, в якому немає найстерильніших у світі радянських тарганів, а натомість є одноразові шприци й пелюшки.
Незалежність – це коли твій батько піде до ЗАГСу, щоб отримати документа про те, що ти насправді народився, і що тебе нарекли на честь діда Ригором, й жінка, котра там сидить, спокійно випише йому цього документа, а не витягне зі столу «Справочник личных имён народов СССР», і не почне, розмахуючи ним, істерично пояснювати твоєму батькові, що він без жодних проблем може назвати сина Файзуллою, чи навіть Мамаєм, а от Ригором – не може, бо такого імені просто не існує в природі (а существует нормальное человеческое имя Григорий).
Незалежність – це коли ти підеш до школи і тебе там навчатимуть на твоїй мові (а дівчинку Гражинку, яка тобі подобалася у дитсадку, – на її мові, а твого сусіда, хлопчика Мишка, в якого тата звати Ісаком, – на його мові, а іншого твого сусіда, хлопчика Альшу, батьки якого перебралися сюди, бо у їхньому місті на Волзі, аби купити малому молока, треба займати чергу о п’ятій ранку, – на його). Тебе навчатимуть твоєю рідною мовою, і задля цього твоїм батькам не потрібно буде ціле літо збирати по квартирах заяви від батьків, котрі не те щоб не хотіли навчати своїх дітей так, як і твої мама з татом, а просто ніколи про це не думали, бо виросли при інтернаціоналізмі. І ці заяви не потрібно буде губити тричі директорові та ще двічі – секретарці, і в перший день вересня ти не почуєш на урочистій лінійці, що «год от года хорошеет материально-техническая база нашей школы», а увійшовши до свого класу, не довідаєшся, що завдяки неухильній турботі партії та уряду у вас на всіх лише один буквар та дві «математики» рідною мовою.
Незалежність – це коли твоя піонерська дружина не буде змагатись за право носити ім’я Павлика Морозова чи Аляксандра Мясьнікова, бо усі ви чудово знаєте, як любив свого татка Павлик, і як любив білорусів Мясьніков. Незалежність – це коли ти будеш студентом, і на лекції з вищої математики твій смаглявий одноліток з Мадагаскару, який навчається за гроші своєї, а не твоєї країни, нахилившися до тебе, запитає, що означає слово «імовірність», і ти своєю доброю французькою докладно поясниш йому.
Незалежність – це коли ти служитимеш у війську не далі останнього містечка чи села твоєї землі, проте тобі ніколи не накажуть фарбувати траву й прибирати територію «вот отсюда и до обеда». У неділю ти зможеш приїхати до батьків, чи до своєї дівчини, й ніхто не назве тебе «бульбашем», а твого друга – «чорножопим» за те, що уві сні ви думаєте й говорите по-своєму, і відмінники бойової та політичної підготовки не робитимуть тобі в процесі тієї підготовки «велосипеда», й тобі ніколи не накажуть гострити свою саперну лопатку, щоб окопатися в Баку чи у Тбілісі.
Незалежність – це коли твоя дівчина каже, що хоче на вихідні до Відня, і ти з чистим сумлінням обіцяєш їй, що в суботу ви питимете каву навпроти палацу Шонбрунн, і знаєш, що перед вашою мандрівкою ніхто не з’ясовуватиме у тебе, чи був ти в дитинстві євреєм, а також чи бував ти раніше за кордоном, і якщо повернувся звідтам, то з якою метою.
Незалежність – це коли на Дзяди, у День пам’яті предків ти йдеш на могилки і знаєш, що спокійно поставиш там свічку й покладеш квіти, а не станеш учасником випробування балончиків з нервово-паралітичним газом чи нової моделі гумового кийка. Незалежність – це коли твій син приніс зі школи п’ятірку з історії, і ти хвалиш його за цю п’ятірку, бо знаєш, що він отримав гарну оцінку не з того предмету, де вчать про Льодове побоїще й перемогу колективізації, а з того, де вивчають Грюнвальдську битву, яка врятувала твій народ від смерті, й кажуть правду про владу, що розстріляла твого діда й задушила голодом твою бабцю.
Незалежність – це коли до тебе завітає співак з Нью-Йорку, й ти вип’єш з ним добре чарку вишнівки, а пізніше привітні дядечки в цивільному не запропонують тобі детально написати, де і що ви пили, та кого при тому лаяли. Незалежність – це коли ти позбавлений змоги чути, як твій президент з телеекрана повчає співвітчизників: «Хто как хаціт, той так і гаварыт», бо твій президент – чоловік освічений і бодай одну мову все ж таки знає.
Незалежність – це коли з телепередач і з газет раптом зникають листи невтомно-таємничих ветеранів і докладні повідомлення про націоналістів та екстремістів з народних фронтів, котрі навіть ночами не сплять, а розпалюють поміж тобою, Альошею та Мишком, у якого тата звали Ісаком, а також Гражиною, котра вже давно з тобою одружилася, міжнаціональну ворожнечу, аби вчинити серед вас криваву різанину й пустити під укіс локомотив перебудови.
Незалежність – це коли ніхто не залякує тебе, ніби твій народ не зможе проіснувати без великого старшого брата, бо не має своїх бокситів чи алмазів, і ти розумієш, що цілком даремно шкодував горопашних голландців чи бельгійців, котрі не мають ні бокситів, ні алмазів, ні навіть старшого брата.
Незалежність – це коли величезні автомобільні фури з написом «Центровывоз» (чи траплялось кому хоча б раз бачити такі самі фури з написом «Центроввоз»?) під’їжджають не до чужих, а до наших крамниць. Незалежність – це коли раптом з’ясується, що розумні люди є й серед нас, і коли – крий Боже! – вибухне завод, або спричиниться якесь інакше лихо, не потрібно буде чекати, доки приїде комісія з московських розумників.
Незалежність – це коли ти й на ложі Господньому певен, що після того, як зміниш цей світ на кращий, на місці церкви чи костьолу, в якому тебе хрестили і де ти вінчався, не викопають штучної водойми з брудним лебедем, і не збудують басейну імені XXVIII з’їзду КПРС, а цвинтар, на якому спочиватимуть твої кості, не знесуть, і не перетворять на закиданий порожніми пляшками парк культури та відпочинку імені товариша Горбачова чи імені товариша Лігачова.
Незалежність – це…
Незалежність – це коли від народження до скону почуваєшся своїм на своїй землі.
Я вірю, що колись так і буде.
Бо інакше просто не варто жити.
Лютий 1990 року.
Пераклаў Аляксандар Ірванец